Вівторок, 26.09.2017, 20:59

Тарасівська ЗОШ І-ІІІ ступенів. Частина - 2

Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2016 » Грудень » 26 » . . . . . . . 15 РОКІВ ФОЛЬКЛОРНОМУ АНСАМБЛЮ "ДЖЕРЕЛО" . . . . . .
11:51
. . . . . . . 15 РОКІВ ФОЛЬКЛОРНОМУ АНСАМБЛЮ "ДЖЕРЕЛО" . . . . . .

             

                            Фольклорному ансамблю «ДЖЕРЕЛО» 15 РОКІВ!

                 Сценарій заходу розробила та провела захід випускниця Тарасівської ЗОШ І-ІІІ                         ступенів, студентка V-го курсу Південноукраїнського національного університету імені                                   К.Д. Ушинського Бабченко Тетяна Анатоліївна.

   

 

В-а 1:      Важко відшукати більш талановитий народ, ніж ми – українці. В нашій народній творчості таяться величезні скарби. А найбільшою її окрасою є народні пісні. Певні, що у світі не знайдеться бодай однієї людини, яку б не зачарувала українська народна пісня.

В-а 2:      Вона вражає багатством мотивів, розмаїттям тем, співучістю і милозвучністю. Всі великі дороги в широкий світ завжди починаються від материнських пісень, співаних над колискою. Вони сповнюють  ніжними спогадами все наше подальше життя.

 В-а 1:    В народних піснях прославляється щедрість і гостинність нашого народу, міцні родинні зв’язки. У цих перлинах народної творчості звеличено працю і одвічні людські чесноти.

В-а 2:    Сьогодні ми зібралися у цьому світлому залі для того, щоб привітати людей, які зберегли і дарують нам красу української пісні.

В-а 1:     Це учасники фольклорного ансамблю «Джерело», яким виповнюється  15 років!

В-а 2:    Слово для привітання надається директору школи Лисенку Миколі Андрійовичу.

ВИСТУП ДИРЕКТОРА

В-а 1:      До слова запрошується  голова Тарасівської сільської ради Савченко Сергій Миколайович.

ВИСТУП ГОЛОВИ СЕЛА

В-а 2:      Щасливі ми тим, що у спадщину отримали неоціненний скарб – пісню. І бринить у народних творах невмируща душа наших славних пращурів, які ніколи не були підкореними, завжди боролися за свободу, були вірні їй до кінця!

 В-а 1:      Ми, молоде покоління нової держави Україна,  хочемо бути гідними своїх предків і зберегти для прийдешніх поколінь безцінний скарб – народну пісню.

НОМЕР ХУДОЖНЬОЇ САМОДІЯЛЬНОСТІ

В-а 2:     Сьогодні ми розповімо вам історію створення фольклорного ансамблю «Джерело»

Учень:   В 2001 році головою нашого села був енергійний, з творчою натурою і невгамовним характером Попович Микола Петрович Завідував сільським будинком культури тоді Дяченко Олександр Андрійович (нині вже покійний)..  Будинок культури являвся осередком культурного життя на селі. Художня самодіяльність була на високому рівні. На сільській сцені народні аматори ставили п’єси і проводили масові заходи для своїх односельчан на різні свята та урочисті дати. Був організований величезний хор, яким керувало подружжя Галини Петрівни і Петра Кириловича  Хазових. Звіт художньої самодіяльності Тарасівки  завжди з нетерпінням чекали глядачі.

    У пам’яті тарасівчан назавжди залишиться творче подружжя Олександри і Григорія Горкунів. Обоє мали пречудові голоси, а Григорій міг ще й влучно пожартувати і тому свої сольні виступи на сцені завжди супроводжував дотепним жартом.

 

              Буваючи на різних обласних заходах, Попович  Микола Петрович бачив виступи різних фольклорних колективів. Знаючи добре своїх односельчан,  він вирішив створити такий колектив в  своєму селі із учасників художньої самодіяльності СБК. Коли на зміну Хазовим прийшов молодий музикант Іванченко Юрій Миколайович, який закінчив Полтавське музичне училище ім. М.В. Лисенка, Попович М.П. запропонував йому створити хор-ланку із жінок середнього віку. Разом зайнялися  підбором учасників і репертуару. До складу хор-ланки на той час  ввійшли:

Попович Микола Петрович

Попович  Ольга Данилівна

Кулішівська Галина Петрівна

Дмитренко Ніна Іванівна

Рубан Лідія Василівна

Шмиголь Ольга Костівна

Дмитрук Софія Іванівна

Ісаєва Галина Миколаївна

Лисенко Лідія Олександрівна

Ліпулат Галина Іванівна

Олексієнко Любов Олексіївна

Опанасенко Лідія Карпівна

Іванченко Юрій Миколайович

                І перший же виступ колективу приніс несподівано приємні результати. На районному огляді самодіяльних колективів наша хор-ланка була відмічена членами журі. Це був їх зоряний злет.

                 За період існування колектив тричі змінював свою назву: з 2001 по 2006 рік –  хор-ланка, з 2009 року – ансамбль «Оберіг», а з 2011 року – фольклорний ансамбль «Джерело».

                Любов до пісні об’єднала людей різного віку, різних професій, різних захоплень і уподобань.

НОМЕР ХУДОЖНЬОЇ САМОДІЯЛЬНОСТІ

В-а 1:  Послухайте коротку розповідь про керівників та учасників колективу.

Учень 1:  Микола Петрович мав гарні організаторські здібності, і тому навколо нього швидко згуртувались сільські співухи. Він залучив до колективу і свою дружину Ольгу Данилівну, яка працювала дояркою на МТФ 1 колгоспу ім. Т.Г. Шевченка. Подружжя мало велику родину: мати Миколи Петровича, четверо дітей. Тримали велике господарство, обробляли город, але завжди вистачало часу та енергії на репетиції колективу. Родом вони з Сербенівки, але більшу частину свого життя прожили в Тарасівці. Тут виростили дітей, діждали внуків і правнуків.З ними завжди поряд була українська пісня.  Ні робота, ні домашні клопоти, ні негода – ніщо не заважало збиратися разом. В холодні зимові вечори, коли приміщення клубу погано обігрівалося, члени колективу збиралися в невеличкій затишній хатині Ліпулат Галини Іванівни (нині вже покійної). Жартома між собою її називали «завклубом».

 Учень 2:  Галина Іванівна народилася і виросла в Тарасівці. Більшу частину життя прожила в Пирятині. Там же і працювала на автостанції касиром. Після досягнення пенсійного віку повернулася доглядати стареньку матір, на той час найстарішу жительку села. Цю добру, гостинну жінку до цього часу вважають членом колективу. Завжди згадують добрим словом.

  Учень 3:  Дмитренко Ніна Іванівна з перших днів є учасником гурту. Народилася і виросла  в Тарасівці. Після заміжжя певний час проживала в Якутії. Потім родина осіла в

м. Лубни, працювала продавчинею. Після виходу на пенсію повернулася в рідне село, в батьківську хату.

 «Зараз проживаю сама. Чоловік помер, діти проживають окремо, і порятунком від самотності для мене стала пісня. З діда-прадіда вся наша родина була співучою. Поки житиму, доти й співатиму. Пісня допомагає долати всі незгоди, додає сили.  За будь-яку справу беруся з піснею. Картоплю сапаю – співаю, моркву чищу – співаю.  Без пісні не можу ніяк».

У талановитої бабусі – талановиті діти і внуки. Внук Дмитро – актор народного театру в м. Полтава. Онучка Таня – майстер спорту по бальних танцях.

  «У мене маленькі правнучатка є. Правнучка вже співає. Вся в прабабусю. До того ж вже відвідує танцювальний гурток. Це від мами талант в неї», – аж світиться від радості Ніна Іванівна.

Учень 4:  Духовним ядром колективу є Дмитрук Софія Іванівна, яка 23 роки пропрацювала вихователем дитячого садка м. Києва, і весь цей час була активною учасницею художньої самодіяльності.

               « Як доробила до пенсії, залишила квартиру в Києві синам, а сама повернулася до батьківського дому опікуватися старенькою мамою. А так, як я – натура творча, і про це знали мої сусіди, то про це дізнався і завідуючий клубом Дяченко О.А. Гарна була людина, царство небесне, шкода, що помер молодим.  Сам горів на роботі і згуртовував інших. Пам’ятаю,  як приїхав до мене і, жартуючи, каже:

                – Тьотя Соня, вас кличе сцена!

                 І як в око вліпив. З тих пір я на сцені. Читала гумор, і непогано, як кажуть люди. Грала в п’єсах, ну і, звичайно ж, співала. А так як маю зичний другий голос і знаю дуже багато пісень, то часто буваю «запівалою». Крім пісні дуже люблю вишивати, в'язати, шити.

                Маю двох дорослих синів, які вдалися у маму: танцюють, співають, гумору не втрачають, батьків не забувають, хоча в Києві проживають.

Учень 1:  Своїм ентузіазмом вона запалила і свою сусідку Ісаєву Галину Миколаївну, уродженку сусіднього села Сліпорід-Іванівка, жительку Пирятина, а нині тарасівчанку. Навчалася в Сліпорід-Іванівській 10-річній школі, після школи робила дояркою 4,5 роки. Коли переїхали в Пирятин,пропрацювала 30 років в торгівлі. Закінчила Полтавський технікум радянської торгівлі. Співала з самої школи: була в Агіт Бригаді, виступали по колгоспах. Перед торгівлею працювала на цегельному, теж виступали. Звітували і в Пирятині і виступали в Полтаві.

                  Галина Миколаївна активна учасниця художньої  самодіяльності тоді Пирятина, а зараз Тарасівки. Має дуже сильний  голос і є примою гурту. Любов до пісні передала своїм дітям – сину і доньці.

Учень 2:  На даний час одним з незмінних учасників колективу є Кулішівська Галина Петрівна (1939 р. н.). Народилася в селі Сасановка Пирятинського району. З 14 років пішла працювати дояркою на ферму. З 1983 року проживає в Тарасівці. До пенсії так і пропрацювала дояркою. За трудові заслуги неодноразово нагороджувалася грамотами, має нагороди.

                 «Нелегким було життя, – розповідає Галина Петрівна. – Війна забрала в нашого покоління дитинство. В тяжкі повоєнні роки пройшла молодість. Тільки пісня веселила і надавала сил. Довгими зимовими вечорами після трудового дня молодь збиралася у хаті, де проходили вечірні гуляння: дівчата в’язали, вишивали, а хлопці плели кошики з верби й лози. Співали жартівливі пісні.

                  У нас вся родина була співучою. Я виросла серед народної пісні і живу нерозлучно з нею. Раніше люди співали всюди: на весіллях, днях народження, навіть ідучи на роботу. Люди простіші були, людяніші, частіше зустрічалися в колі друзів і рідних. І жодна така зустріч не обходилася без пісні. Було не важливо – вмієш ти співати чи ні, головне робити це від душі».

Учень 3:   З перших днів у колективі була Лисенко Лідія Олександрівна (1938 р. н.), яка виконувала всі основні партії першого голосу («спів до витяжки»). Корінна жителька села все своє свідоме життя працювала дояркою. Виросла серед української пісні. Дитинство було важке. Тробили всю непосильну працю і чоловічу і жіночу. Тільки пісня надавала сили. Вечорами збиралися і співали. Мабуть такий сильний голос їй передався від мами. Сама виховала 2 дітей, 7 онуків і зараз опікується правнучкою.На жаль зараз за станом здоров’я не бере участі у виступах, але в час найбільшої популярності ансамблю вона була в центрі колективу.

Учень 4:   Свого часу  в ансамблі «Оберіг» (хор-ланка стала називатися ансамблем «Оберіг» у 2009 році) співала Олексієнко Любов Олексіївна ( 1951р. н.). Навчалася у 8-річній Тарасівській школі.Закінчила Прилуцьку бухгалтерську школу,а потім Лубенський бухгалтерський технікум. Працювала в колгоспі в їдальні. Співала й там.  Співала в хор-ланці. При Іванченку їздили  в Сороченці, де нас гарно підтримували глядачі. Але в колективі пробула недовгий час через стан здоров’я

Учень 1:  Опанасенко Лідія Карпівна (1940 р. н.) все своє життя прожила в рідному селі, працювала продавчинею в місцевому магазині. Крім співу вона добре володіє народними музичними інструментами: бубон, гра на пляшках. Тому часто виходила на сцену в складі троїстих музик. Вона зламала стереотип про те, що вправно грати на цих інструментах можуть тільки чоловіки, і була єдиною жінкою в чоловічому колективі. Чоловічий склад троїстих часто змінювався, а Лідія Карпівна була завжди. Колектив музик складався: Іванченко Ю.М. – художній керівник, баян; Шпідько Володимир – ложки, Дяченко Олександр – рубель, Солошин Анатолій – пральна дошка, Опанасенко Л.К. – бубон, пляшки.

    «Під час нашого виступу на Сорочинському ярмарку 2008 року глядачі навколо сцени влаштували танцювальний майданчик, незважаючи на страшенну спеку. Під запальні народні мелодії троїстих ноги самі несли до танцю.  Просили грати ще і ще…» – згадує Іванченко Ю.М .

                                                ВІДЕО

Учень 2: Активною учасницею ансамблю є Рубан Лідія Василівна (1947 р. н.).«Я народилася і виросла, і все життя прожила в рідній Тарасівці. Працювала бухгалтером в колгоспі ім. Т.Г. Шевченка. У колективі з перших днів заснування. Доки живий був чоловік, то ми разом виступали, а тепер я  сама…

               У мене співучими були і баба, і батько. І я трошки співаю В мене і донька гарно співає, і син голосистий. Пам’ятаю, як ми з Валею (донькою) співали пісню «Виростеш ти , сину…» на сцені районного будинку культури. Нам тоді ще й грамоту дали… Наше фото навіть на районну Дошку пошани повісили.  До створення ансамблю «Джерело» співала в хорі,яким керувало подружжя Хазових. На той час до цього відносилися серйозно. Тим,хто не йшов на репетицію ставили н/б на роботі. Особливо запам’яталося як співали в Гребінці «Хліб – всьому голова» на українській мові, то зал аж піднявся.

                Маю 3-х внуків і 3-х правнуків. Внучка Наталія гарно співає і часто виступала в Міжнародній академії екології і медицини,де навчалася після школи. А внучка Таня брала активну участь в усіх святах, які проводилися в школі і за її межами. Зараз має 2-х діток,але це не заважає їй розвивати організаторські здібності.

Учень 3:    Шмиголь Ольга Костівна народилася і виросла в нашому селі. Рано залишилася сиротою і тому ще підлітком пішла працювати дояркою на колгоспну ферму.

             «Мало, дітки, я радості зазнала в житті. Хіба таке дитинство було, як у вас зараз. Тяжка робота від зорі до зорі,3 дітей, велике домашнє господарство. Потім рано овдовіла і знову – все сама. Ферма – дім – діти… І якби не пісня можна було б зійти з розуму. Іду на ферму рано, все село ще спить, а я, щоб не страшно було – співаю, повертаюсь з ферми – село вже спить, а я знов співаю. І так все моє життя пісня поруч зі мною.

              Недарма тяжко працювала. Багатьма нагородами держава мене відзначила: Орден Трудового Червоного Прапора (1971р.), Орден «Знак Пошани» (1973 р.), ювілейні  медалі переможця соціалістичного змагання, грамоти та подяки.

              Була я і в політиці. Була депутатом сільської, районної  і обласної  ради. Мене красуню бачили і на районній, і на обласній Дошках пошани. В колектив прийшла пізніше всіх (2008 року) . Все не було время… Та як почула, як співають дівчата (учасники колективу) і, знаючи свій голос, приєдналася до них. Прийняли мене з радістю. А було це так.

              У нашій школі було свято до дня колгоспника. Запросили ансамбль, а мне – як почесного працівника сільського господарства і орденоносця. Свято проходило в шкільному Музеї історії хліба. Коли дівчата заспівали пісню «Хліб – всьому голова», я не стрималася і підспівала їм. І з того часу ми разом. Стали як одна сім’я. Разом святкуємо всі дні народження і народні свята. Вітаємо своїх дівчат своїми ж піснями по телебаченню.

ВІДЕО

Учень 4: Художнім керівником цього колективу був енергійний, запальний, талановитий музикант Іванченко Юрій Миколайович. Молоде подружжя прибуло в Тарасівку 25 років тому. Учитель музики в селі – це й організатор культурно-масових заходів, і тамада – на святах, і «виконавчий продюсер» на районних заходах. Роботи на плечі Юрію Миколайовичу лягло багато, а дома підростали доньки: Оксана, Аліна й Настя і теж потребували батьківської уваги. І вихід знайшовся – Ірина Вікторівна прийшла на допомогу, всю організаторську роботу вона взяла на себе, почала працювати директором Тарасівського сільського будинку культури, де художнім керівником був її чоловік. Сімейний тандем дав гарні результати. Тарасівський троїстих музик та жіночий фольклорний ансамбль знають добре в Полтаві. Ірина Вікторівна з захопленням розповідає про жіночок, які ходили у клуб займатися співом. Усі вони пенсіонерки, мають великі господарства вдома та, незважаючи на роботу в селі, знаходять час,щоб поспівати. Бо народна пісня – то їх молодість та розрада, щемливі спогади та надія, це те, що зігріває їх старість. Часто пропонують включити в репертуар фольклорного ансамблю нові пісні солістки Галина Ісаєва та Софія Дмитрук. Це їх голоси розривають простір і бентежать слухачів,коли лунає задушевна народна пісня.

В-а 2:        Не довгий час в колективі брали участь Гуняга Лідія Іванівна і Швидченко Віра  

                 Федорівна.

 В-а 1:        Хочеться сказати,що ми ніколи не забудемо людей,які зробили великий внесок в розвиток культури нашого села,але нажаль їх немає в живих. Ми завжди пам’ятатимемо вашу працю!

          НОМЕР ХУДОЖНЬОЇ САМОДІЯЛЬНОСТІ

В-а 1:     Для такої події ми знайшли деякі записи,які звучали з вуст наших учасниць, то ж хочемо поділитися ними.

Учень 1: « Дівчата, пам’ятаєте, як виступали на день села? Ми співали пісню «Ой там на товчку, на базарі» . Покійна Ліпулатша залигала покійного Дмитренка і на налигачі водила по сцені. Сміху було..»

  Учень 2: «А в Сорочинцях!  Доки доїхали… Спека страшенна, людей сила, скотина реве, свині верещать, Солоха на возі їде і..живий Ющенко йде. Ми очі повитріщали. Коли ж ми ще живого президента побачимо!?  А тоді витягли «тормозки», під’їли і на сцену. Співали аж на трьох сценах».

ВІДЕО

  Учень 3: « А як напроти нас поставили ящик для збору грошей. Ми думали то нам, та заспівали аж 13 пісень, щоб більше назбирати, та ще й доляри заробили від київського «біднячка», який насправді був працівником каналу УТ1 і замовив нам свою улюблену пісню «Зеленеє жито, зелене..», і навіть показав нас по телебаченню. Ящик з грішми забрали на благоустрій ярмарку, а ми й не проти. Зате всім сподобались».

ВІДЕО

    Учень 4: «Наша улюблена пісня «Вишневий сад» довела до сліз навіть чоловіків, хоч і кажуть, що вони рідко плачуть. Після виступу до нас підійшов старенький дядечко, щиро дякував і все допитувався, де ми взяли таку пісню. А Галя сказала, що в неї є восьмидесятирічна знайома Карабут Катерина Миколаївна (жителька м. Пирятин),  яка збирала старовинні пісні і навчила її цієї пісні».

ВІДЕО

 Учень 5: «А Новий рік пам’ятаєте? Ану, згадуйте, дівчата. У 2004 році, здається, це було. Як ми щедрувать ходили! Навіть в директора школи були. Він нас ще й на камеру знімав. Та дякував же нам, дякував.

                  Завірюха тоді була .. А в нас же траса, короткий шлях з Гребінки на Пирятин…Та їхала фура, а ми в квітчастих платках, Попович – Дід Мороз, Ірина – Снігурка,  Ліпулатша – на санках з торбиною (зболіли ноги), Іванченко – з баяном…Як побачили нас, таких красивих, зупинили машину, попросили, щоб ми їм защедрували. А ми люди не горді…Як завели щедрівки…Подякували вони нам і дали півсотні грошей. Ото було… Є що згадати!»

ВІДЕО

  Учень 1: « Пам’ятаєте: в позапрошлому році приїжджали дві жіночки з Києва з якогось інституту культури (провідний науковий співробітник інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології  ім. М.Т. Рильського Єфремова Людмила Олександрівна та аспірант НАУ Яринчина Олена Миколаївна), записували наші пісні на диктофон, фотографували нас. Казали, що збирають матеріал для книги про народну творчість, а саме про фольклорні ансамблі. Їх направили до нас з Гребінки. Так що й там нас знають».

В-а 2:        Народна пісня оспівує неповторну і милу серцю красу рідної землі: її тополі, явори і смереки, дрімучі ліси й безкраї степи, колосисті поля й оксамитові луки, яскраві зорі і стежки-доріжки. Завдяки народній ліричній  пісні у всьому світі Україну асоціюють з вербою і калиною. Наша народна пісня, наче жива істота, сумує й радіє, захоплюється й розчаровується, кохає й переживає щем розлуки, сміється і ридає.

В-а 1:        Був час, коли ми не шанували народну пісню як належить, не берегли. Тому багато чого втрачено, загублено безслідно. Та останнім часом з народною піснею сталося диво: вона повірила в себе, в свою силу і красу, піднялася і зазвучала на повний голос.

В-а 2:        Колектив народного аматорського фольклорного ансамблю «Джерело» – люди, закохані у свою справу. Вони зберігають, популяризують та доносять народну творчість до молодого покоління, аби воно пам’ятало місцеві звичаї та традиції.

                   Незважаючи на вік і домашні турботи, не відмовилися  і сьогодні вийти на сцену.

ВИСТУП КОЛЕКТИВУ

ПІСНЯ НА СУЧАСНИЙ ЛАД

В-а 1:      Члени колективу жалкують, що на зміну їм через скруту не приходять молодші покоління, що втрачається самобутнє виконання народної пісні. Але спілкуючись із нами у них зародилася віра в те, що колектив має майбутнє. На  зміну їм прийдуть молоді співучі таланти, а таких у нашому селі багато.

В-а 2:     Репертуар фольклорного ансамблю «Джерело» складається з календарно-обрядових, родинно-побутових, ліричних і жартівливих народних пісень. Велика увага приділяється автентичному виконанню.

                  Ансамбль неодноразово нагороджувався грамотами і дипломами за великі творчі досягнення, вагомий внесок в розвиток  національного мистецтва України, аматорського мистецтва Полтавщини, активну роботу по збагаченню духовної скарбниці українського народу.

В-а 1:        Діяльність гурту висвітлювалася на сторінках районної газети «Гребінчин край», шкільному сайті та на Гребінківському телебаченні.Учасники ансамблю «Джерело» не стоять осторонь подій, які зараз відбуваються в нашій державі. Душею вболівають за долю держави, допомагають учасникам АТО грішми і продуктами. НОМЕР ХУДОЖНЬОЇ САМОДІЯЛЬНОСТІ

В-а 2:        Як багато пісня важить в житті кожного. Вона оздоровлює душу, допомагає переживати труднощі, незгоди, допомагає зберегти нетлінні цінності: віру в людину, в любов, в щиру дружбу. Без пісні наше життя було б сірим та одноманітним.

В-а 1:        Ми бажаємо нашим одноліткам не забувати про те, що пісня – це маленька криничка живої води. Не поспішайте її переступити. Зупиніться і розважливо вдивіться в її глибочінь, може побачите благородний лицарський образ свого предка, красу свого сучасника й духовну вроду нащадків.

 В-а 2:       І хай широка світова слава рідної пісні, отой її дорогий вогник, зігріваючий всю землю, повертається до нас – її спадкоємців.

В-а 1:        Свято наше відбулося завдяки спонсорській допомозі Тарасівської сільської ради. Дякуємо Вам!

«А МИ БАЖАЄМ ВАМ ДОБРА»

Переглядів: 107 | Додав: Діва | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
avatar